Сергій Соловйов – талановита людина, майстер-лялькар.
Працює в Житомирському академічному обласному театрі ляльок.
У вільний час виходить на вул. Михайлівську, демонструє різні вистави для дітей та дорослих.
–Доброго дня! Чи не могли б Ви розповісти про себе?
–Звісно. Народився я в місті Чернівці. З дитинства дуже любив ліпити будь-що. Після того, як прийшов час кудись вступати, я знайшов Ленінградський вищий художньо-технічний інститут, у якому була спеціальність «Художник-майстер ляльок». У цей момент я подумав: це те, що я хочу. Після того як я відправив документи, мені надіслали перелік вступних іспитів, проте один із них я не зміг би скласти, тому що там потрібно було малювати. Так як не навчався в художній школі, то я перелякався, що не складу малювання, натомість я йду до Залізничного училища, після якого я пішов в армію тому передумав та вступив заочно до університету, а вже після працював на залізничній дорозі. Потім переїхав до Житомира, я зрозумів, що не так легко знайти роботу, і вирішив займатись улюбленою справою. Я почав ліпити ляльки, виходити на вул. Михайлівську та продавати їх. Одного разу на одному інтерв’ю я познайомився з головним режисером театру ляльок Юрієм Тарасенком. Після того він мене запросив до директора, і так згодом я почав працювати в Житомирському академічному обласному театрі ляльок, працюю я там зараз провідним майстром ігрових ляльок.
–Ви є майстер-лялькар. Розкажіть , будь ласка, більш детально про свою діяльність та про сам процес Вашої роботи?
–Починається все з ідеї. Після того думаю, як зробити механіку для ляльки, образ і.д. Далі починається робота з найменшими деталями, для того, щоб лялька ожила. Коли лялька вже готова, починаю вивчати її, думати, що вона може робити. А вже потім іде перевірка на практиці.
–У Вас, напевно, велика колекція ляльок? Де Ви їх всіх зберігаєте і як проходить догляд за ними?
–Зараз мої ляльки знаходяться в театрі. Наприклад, літом я їх забираю додому, тому що часто гастролюю з ними різними містами. А що стосується догляду за ними, тут все просто. Є різні засоби для чистки. Змащую та добавляю масло для того, щоб не скрипіло та не ржавіло.
–Як саме приходять ідеї для створення ляльки?
–Якось одного разу я бачив в YouTube виступ лялькаря з Данії Алекса Йогарсона. Його виступи називаються «Алекс и Барті». Алеск – це є сам лялькар, а Барті – це є лялька. Мене дуже вразила міміка цієї ляльки та робоча рука, яка була повністю задіяна. Я почав придумувати свої варіанти та дивитися різні відео, дуже довго досліджував це відео, потім знайшов фотографії. Через дуже важкі труднощі в мене через 1,5 роки з’явилася лялька, дуже схожа на ту ляльку. У своєї ляльки працювало не три пальці, а всі п’ять. І зараз у мене є лялька «Фіма», яка грає на будь-якому музичному інструменті.
–Чи беретесь Ви за роботу в поганому настрої?
–У мене моя робота ніколи не викликала щось погане, я завжди працюю із задоволенням.
–Над яким етапом роботи з лялькою Вам працюється найскладніше?
–Мабуть, це етап, коли ідея починає переходити до практики.
–Що для Вас краще: втілювати власну ідею чи працювати на замовлення?
–Звісно, краще втілювати власну ідею, тому що відразу визначаєшся з персонажем, розумієш над чим потрібно працювати і.д. Коли працюєш на замовлення, то це завжди іспит на професійність.
–Як Ви ставитеся до своїх творінь? Пов’язує Вас з образами Ваших ляльок щось більше ніж просто реалізація ідеї?
–Звісно. Наприклад, вже після вистави я йду в майстерню зі своїми ляльками. Кожного разу я їм дякую. Я ставлюсь до них, як до живих істот.
–Лялька, на Вашу думку, має національність?
–Звичайно. Фіма в мене – єврей. Також у мене є Валера, він темношкірий, але він українець. Це скоріше образи-національності. Є також африканська маріонетка Лемур з мультфільму «Мадагаскар»
–Чи згодні Ви з тим, що лялька – це містична істота, яка несе в собі не тільки частину душі автора, а й власний характер?
–Так, я згоден, тому що дуже багато історій з цим пов’язано. Ось, наприклад, ще в середньовіччя були такі випадки, що лялькарів разом з їхніми ляльками, звинувативши в чаклунстві, страчували. Спочатку відрубували голову ляльці, а потім і лялькарю. А вже після цього спалювали. А з приводу містики – ну може бути.
–Чи могли б Ви розповісти історію лялькового театру в Житомирі?
–Житомирський академічний обласний театр ляльок був заснований у 1934 році. Відтоді змінилося дуже багато чого: і акторів, і режисерів. Саме на сьогоднішній день в репертуарі театру близько 50 вистав. Дуже багато використовується різних ляльок. У театрі я як художник-постановник створив уже 3 вистави.
–Чи є у Вашій колекції ляльки-політики?
–Так, я почав саме з політиків. Цей проект називався в мене «Епоха лідерів і тиранів». Також є багато й інших, таких як Майкл Джексон, Елвіс Преслі та інші.
–Яких ляльок Ви плануєте створити найближчим часом?
–Далеко я не заглядаю. Зараз я пишу п’єсу під своїх собак.
–Що Вас змушує виходити на вул. Михайлівську та показувати виставу глядачам?
–Напевно, я енергетичний вампір. А коли, ти бачиш, що це людям подобається, коли розумієш, що ти комусь потрібен, тоді з’являється бажання йти та розважати. Та ще мені дуже подобається це робити.
–Ви маєте великий життєвий досвід. Що б Ви побажали нам, студентам, які тільки починають свій шлях?
–Не боятися мріяти. Якщо щось подобається, то робити це. Завжди йти наполегливо до своєї мети.
Бондар Владислав, Павло Свіргун