#історії_героїв
Валерій Залужний-головнокомандувач ЗСУ.
Як вірус, тяжка хвороба. У нас немає іншого варіанту, крім як перемогти її. Ворог має відповісти за Бучу, Маріуполь, Харків, Херсон, усі сплюндровані українські міста та села, – говорить «Наглий», пильно вдивляючись у гущавину дерев на позиції.
– Не ми до них пішли, вони до нас. Це не гості, а вороги. Чим менше буде ворогів, тим легше буде жити нашим дітям і онукам, – додає «Лис».
– Тільки так. Спочатку з Харківщини їх виженемо, а потім піду своє рідне місто звільняти, – долучається до розмови побратимів «Денчик».
Бійці 93-ї ОМБр «Денчик», «Лис» і «Наглий» на війні – з 2014 року. «Денчик» прийшов у військо 19-річним хлопцем, інші – уже дорослими чоловіками. Втім, ні вік, ні будь-які інші соціальні умовності, стверджують воїни, не мають жодного значення для розуміння відповідальності за долю країни.
– Я от взагалі росіянин за національністю, але в Україні живу вже 40 років і вважаю її своєю Батьківщиною, – зауважує «Лис». – А її захист – своїм обов’язком. Дружина давно говорить, що втомилася і морально, і фізично без мене – сама змушена давати раду і дітям, і господарству. Але хто буде боронити нашу землю, як не ми? Прийшли, отже, треба триматися до кінця. Вже потім подумаємо про демобілізацію та відпочинок.
За кілька місяців повномасштабного вторгнення росії побратими пройшли разом немало боїв. Але був один, який назавжди закарбувався у пам’яті кожного.
– Це бій у Заводах на Харківщині. Він сниться мені ночами, – говорить «Лис». – Ми мали втримати ворожі підрозділи біля цього населеного пункту. Росіяни нагнали туди безліч живої сили і техніки – танки Т-80, БМП-2, БМД. Нашу роту кілька днів «крили» авіацією, «Буратіно», «ураганами», «смерчами». І так кілька днів майже безперервно. Іншу роту, яка зайшла після нас, намагалися взяти в оточення. Тому було прийнято рішення вплав переправлятися через річку, щоб врятувати особовий склад. Хлопці просто герої! Вони знімали власне спорядження, попри обстріли, щоб перетягнути поранених побратимів. Тримали до останнього, скільки могли. Командир сказав, що ми справилися з завданням, втримали противника. Ворог поніс великі втрати. Т-80 горять добре! Хоч їх і непросто знищити. Ми для цього використовували NLAW Javelin. Допомагали нам артилерія і танкісти.
– Це був найжорсткіший бій за всі роки моєї служби, – зізнається «Денчик». – Навіть під Дебальцевим було не так гаряче. Під час обстрілу з «Буратіно» я отримав тяжку контузію. Після шпиталю я міг служити у більш безпечному місці, але я не уявляв, як можна кинути друзів. Тут моя друга родина. Я без них ніяк і вони без мене теж. Тому повернувся, щоб стояти до Перемоги.
93-тя ОМБр Холодний Яр
#Україна_тримається_на_наших_плечах
