На Житомирщині збудували бар … з порожніх пляшок.
Тут відвідувачі сідають на «пляшкові» лавки і їдять за «пляшковими» столами.
Овдовілого 15 років тому киянина Петра Антонюка життя закинуло в невелике село Малий Дивлин Лугинського району Житомирської області.
“Тут я знайшов свою долю, – зізнається 62-річний Петро Свиридович. – Закохався, одружився і осів у тутешніх місцях. У селі роботи немає, довелося самому про себе дбати. Наше село розташоване поблизу жвавої траси, і я вирішив побудувати для проїжджаючих готель. А заодно і кафе. Але не просте, а оригінальне – з порожніх скляних пляшок. Я міркував так: природу очищу і собі користь зроблю”.
Петро Антонюк: «Меблі та деталі інтер’єру в барі теж зроблені зі скляної тари»
Два роки Петро Антонюк збирав використані пляшки. А коли очистив околиці від порожньої тари, дав оголошення в місцеву газету, в якому повідомив, що міняє порожні пляшки на … повні.
“За віз скляної тари я платив пляшку горілки, – продовжує підприємець. – Бажаючих заробити вистачало. Коли у дворі виявилася пристойна гора «будматеріалів», найняв бригаду будівельників”.
На спорудження незвичайного закладу пішло 75 тисяч (!) скляних пляшок, які закріпили звичайним цементним розчином. Всередині закладу лавки, столи і навіть вітрини також виготовлені з використаної тари. Стіни, вікна та двері прикрашені орнаментом з денець різнокольорових пластмасових пляшок. Клієнтів тут зазивають незвичайної табличкою: «Ласкаво просимо! Назад не виносимо».
Кафе діє недавно, але від клієнтів відбою немає.
«Люди, які їдуть повз, зупиняються, побачивши незвичайний заклад, – зізнається Петро Антонюк. – Клієнти обережно сідають на скляні стільці, відчувають, так би мовити, їх на надійність. Багато хто цікавиться, як я будував кафе, де взяв стільки пляшок. Влітку в нашому кафе прохолодно, а взимку будівля опалюється звичайної грубкою, яка захована під пляшками. Майбутнім літом планую звести зі скляної тари … туалет. Селяни вже шукають по лісах та берегах річки «будматеріали».
За матеріалами: