Екс-гравець ПФК «Севастополь» і київського «Динамо» став кращим бомбардиром Житомирської області (відео голів)

Відігравши 13 сезонів у різних футбольних клубах, до «Коростеня» повернувся їхній вихованець Володимир Бондарчук. Новачку вистачило одного футбольного сезону, щоб стати кращим бомбардиром області. На рахунку у Володимира 17 забитих м’ячів, але бути кращим йому доводиться не вперше.

У 9-му класі Володимир покинув футбольні лави рідного клубу, щоб поповнити їх у житомирському «Спартаку». Відігравши сезон, попав до юнацького складу київського «Динамо», яким тоді керував Олег Федорчук. У футболці біло-блактних став віце-чемпіоном серед футболістів 1981 року народження. Після чого він перейшов до дніпропетровського «Дніпра».

– І тоді все пішло як по маслу? У 17 років і віце-чемпіон, і дубль «Дніпра»…

– У «Дніпрі» я провів три з половиною сезони. Для молодого футболіста виступати за дубль професійної команди – найкраща можливість показати себе і навчитись грати у справжній футбол. У «Дніпрі» для цього були всі умови. Я грав з Ротанем, Назаренко, Старцевим. Далі я отримав серйозну травму і мене віддали в оренду.

– Що змінилось?

– Просто все довелось починати з початку. Травма пройшла, оренда закінчилась – і я підписав контракт з херсонським «Кристалом», де й вперше одягнув капітанську пов’язку. Тоді ми стали срібними призерами, а я – автором семи голів. Будучи капітаном вже ПФК «Севастополь», провів 23 матчі, де забив 9 м’ячів. Це був той період, коли команда вийшла з другої ліги в першу. Далі я підписав трирічний контракт з сімферопольською командою першої ліги «Ігро-сервіс».

Потім прийшла пропозиція виступати за азербайджанську команду «Адлийя», у якій і провів досить вдалий сезон. Нам не вистачило пару очок, щоб потрапити на кубок УЄФА.

Після цього я знову повернувся у «Севастополь», але тоді ми вже вийшли у вищу лігу. Далі я знову вирішив поїхати за кордон. На цей раз у команду Узбекистану – «Металург». Перед поверненням до рідного клубу, професійну кар’єру закінчував у ПФК «Суми».

– Невже засумував за «Коростенем»?

– Сімейні обставини змусили повернутись на батьківщину.

– І як повернутись до того, з чого починав?

– Дуже важко. Перших п’ять місяців мені хотілось плакати. Важко повертатись до любительського спорту, коли 13 років провів у професійному. На тренуванні вимагаєш від партнера те, що для мене здається елементарним, а для нього – навпаки. Тому й важко перелаштуватись на нижчий рівень гри.

– З чим це пов’язано?

– Футбол для цих гравців – не професія, адже щодня вони ходять на іншу роботу. На тренування вони приходять уже втомленими. Тому про високий рівень футболу говорити не можна. Самі ж футболісти в цьому не винні. Якби була професійна футбольна команда, був би контракт, була б інфраструктура, тоді був би інший рівень гри. Та в будь-якому разі найголовніше, що чемпіонат проходить, хоч і любительський.

– Як грати в чемпіонаті області?

– Я приїхав у «Коростень» після зборів, тому із фізичним навантаженням справлявся. Проблема була з в іншому. Я, як завжди, грав на позиції опорного півзахисника. Як кажуть, покажіть мені, хто грає в середині, і я скажу, яка у вас команда. Виявилось, це стосується лише професійного футболу. У любительському мене часто не розуміли.

– В «Коростені» тренер дає установку на гру?

– Кожен тренер робить план на гру і, звичайно, перед грою кожному футболісту пояснює, як йому зіграти. Але важко щось вимагати від людини, яка працює з понеділка до п’ятниці. Якщо хороший у футболіста настрій, він проведе хороший матч. Але не факт, що через тиждень буде так само. Любительський спорт. Зовсім інші вимоги.

– Ваш досвід відзначається на зарплаті?

– Безперечно. Я отримую більше грошей, аніж інші гравці. Відповідно я приношу користь команді забитими м’ячами.

– Контракт є?

– Немає. Команду підтримує мер Коростеня Москаленко Володимир і компанія «Фактор» нашого спонсора Тищенко. Ми співпрацюємо з цими людьми безконфліктно і на повній довірі.

– Зараз ти граєш за «Енергію» у чемпіонаті Житомира з футзалу. Важко переходити з великого на мініфутбол?

– Для мене це без проблем. Якщо взимку немає можливості грати у футбол на вулиці, то чому б не грати в залі?! Я на футзал перелаштовуюсь швидше, ніж з нього на великий футбол. Бо тоді потрібно тиждень-два, адже задіяна зовсім інша група м’язів.

– Не думаєш повернутись у професійний спорт?

– Є пропозиція грати у вищій лізі Молдавії. Якщо через тиждень поїду, то спробую свої сили ще й там. Річ у тім, що мені через місяць 31 рік. І мені вже набридло їздити. Професійний спорт дуже важкий і жорстокий. Майже весь рік ти проживаєш в автобусах і готелях.

Ірина СТАШКО