Проект Закону «Про люстрацію» внесли на розгляд Верховної ради депутати від Української народної партії, представники фракції «Наша Україна-Народна самооборона» Іван Заєць, Ярослав Джоджик та Андрій Давиденко.
Закон стосується колишніх агентів КДБ СРСР та інформаторів спецслужб іноземних країн і у разі прийняття обмежить їх у праві обіймати керівні посади в органах влади та правоохоронних органах строком на п’ять років.
Один з авторів законопроекту, голова Житомирської обласної організації Української народної партії Андрій Давиденко висловив переконання, що «відсутність зміни еліт зумовлює слабкий поступ у реформуванні української економіки». «Відбуваються постійні спроби збереження радянської системи економіки з неефективним виробництвом, роздутою бюрократією, що паразитує за рахунок народу України, його добробуту», – наголосив народний депутат.
Читайте:
Сьогодні Україна має одну з найбільш роздутих систем пільг. За інформацією відділу дослідження рівня життя населення Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ, найбільше пільг мають найбагатші. Така система склалася внаслідок діяльності “червоної” Верховної Ради початку 90-х – колишня комуністична номенклатура закріпила для себе старі і розширила нові пільги. Тепер колишні працівники КДБ, що боролися проти України, представники партійної та комсомольської номенклатури стали або багатими пенсіонерами, або респектабельними бізнесменами, проте від пільг не відмовилися. Вони ж гальмують усі реформи податкового і соціального законодавства, бо тоді доведеться відмовитися від пільг.
Але найважливіший аспект – політичний. Більшість сучасних проблем України сягають корінням у радянське минуле. Збережені радянські еліти з радянським же мисленням гальмують будь-які реформи. Вони мислять тільки категоріями «єдиної великої країни», тому політично здатні зрозуміти тільки інтеграційні процеси з Росією, економічно – «відновлення зруйнованих зв’язків» через вступ в Зону вільної торгівлі з СНД, НАТО для них завжди залишиться ворожою організацією, борці за незалежність – українськими буржуазними націоналістами, а українська мова придатною лише для діалогів Тарапуньки і Штепселя.
Разом із тим, політики пострадянської хвилі, за яким стоять значні капітали не завжди бездоганного походження – благодатний матеріал для накопичення досьє. І ці досьє не витягатимуть на світ Божий, доки з людиною знаходитимуть «спільну мову».
Якщо іноземна держава таким чином знаходить «спільну мову» з українським політиком високого рангу – це може обернутися великими проблемами для України: наприклад, економічними збитками або зміною геополітичного курсу.
Ліквідувати таку систему може тільки люстрація. Вона відкриє правду про політиків, залежних від спецслужб, усуне або не допустить їх від влади. Виходить, що люстрація потрібна всім, окрім невеликої групи «колишніх» і «теперішніх», хто робить власний «бізнес», вимінюючи інтереси держави на власне благополуччя.
Нагадавши, що через процедуру люстрації пройшли більшість країн Східної Європи, а також Прибалтики, Андрій Давиденко зауважив, що «така практика призвела до зміни еліт, сприяла економічним та політичним реформам, пришвидшила процес трансформації країн від радянської системи до демократії».