Житомирські гопники… Не знаю, які вони в Києві, Тернополі чи Донецьку. Але щось мені підказує, що скрізь вони загалом однакові.
Так ось, гопники. Коли вони ледь виживають, підробляючи різноробочими в малих підприємців, увечері стиха або не дуже знімають стрес літрушкою пивця, то в принципі являють собою більш-менш добропорядний зразок пересічного українця з освітою на рівні «бурси».
На порядок страшніше, коли гопота вибивається так би мовити «в люди». Ні, це не означає, що вони закінчують Житомирський державний університет ім. І. Франка, Житомирський державний технологічний університет або Житомирський національний агроекологічний університет і до скону гарують вчителями, інженерами або, не дай Боже, ветеринарами.
Тому-то гопники відчайдушно пруться у підмайстерки до різноманітних сумнівних типів, наближених до влади. Ось там, брате, сила, ось там – безмежні повноваження, ось там ти зможеш кожного мордякою всунути в лайно і безкарно витиснути з нього якомога більше бабла, і в першу чергу пресанеш свого першого роботодавця, отого й так переляканого малого підприємця.
А знаєте, що найжахливіше? З гопником неможливо домовитися. Ваш інтелект та дипломатичні нахили, ба – впливовий дах у вигляді (тс-с-с!!!) правоохоронців, ніщо проти вузьколобості і впевненості в своїх силах непереможного, з бітою в правиці гопника.
Він рано чи пізно прийде й до вас, малі та великі підприємці, власники успішного, роками виплеканого, ніби рідне дитя, бізнесу. І ви зі слізьми у вухах віддасте широкоплечому упиреві за безцінь своє дітище. І, повторюся, вам ніхто не допоможе, тому що гопники – на самому вершечку державної вертикалі.
Го-по-та… Її не перевиховає ні Житомирський державний університет ім. І. Франка, ні Житомирський державний технологічний університет, ні Житомирський національний агроекологічний університет. А ось біта… Її слід мати під рукою – мало що.