Повертаючись додому, інколи для мене є серйозною проблемою перевірити поштову скриньку. Доступ до неї заблоковано колоною дитячих візків та велосипедів.
Проблема зберігання дитячих візків актуальна для переважної більшості молодих сімей.
Організувати «транспортний парк» в однокімнатній квартирі з площею 3-40 квадратів не дуже виходить, а окремих «калясочних» в наших будинках, на жаль, не передбачено. Разом з тим в наших будинках є вільні приміщення, якими розпоряджаються пройдисвіти.
Впродовж кількох років КВЖРЕП № 15 використовував приміщення в будинку № 40 по вул. Лесі Українки, яке незаконно захопив без будь-якої згоди його власників.
Неодноразові вимоги мешканців повернути їх власність відверто ігнорували.
Мешканці під’їзду, у якому КВЖРЕП рейдерським способом захопив та незаконно утримував приміщення, вирішили власними силами здійснити ремонтні роботи та облаштувати «калясочну» – кімнату для зберігання дитячих візків, велосипедів, санчат, тощо.
Ніхто не висував ані претензій щодо сплати орендної плати, ані компенсації завданої шкоди приміщенню та компенсації збитків. Але навіть повернути приміщення в ЖЕКУ відмовились.
Всілякі відмазки та вигадані причини ніяк не могли обґрунтувати небажання віддавати незаконно утримуване приміщення.
Отже, згідно з вказаними положеннями законодавства, будь-які рішення та будь-які дії щодо управління або будь-якого іншого поводження зі спільним майном багатоквартирного будинку, до якого також належать і ліфти, потребують консенсусного, тобто одностайного схвалення (узгодження) усіма співвласниками цього майна.
Іншого способу управління спільним майном багатоквартирного будинку, у якому не утворено об’єднання співвласників цього будинку, законодавством України не визначено.
Та в нашому суспільстві, поки що діє паралельна реальність.
По всім сценаріям совкового жанру, скориставшись відсутністю відчуття власності та незнанням законодавчої бази у законних господарів, начальник КВЖРЕП № 15 Девятко В.В. під заступництвом незмінної «цариці всія комунальної сфери» – Півоварової С.І., мабуть, відчули себе повноправними господарями всього житлового фонду.
Як би то не було сумно, та довелося розчарувати добродіїв Півоварову та Девятко.
Керуючись чинним законодавством, повноправні власники зареєстрували повідомлення з вимогою звільнити їх власність від ЖЕКівського хламу.
Хламу, в якому вже кілька років створили для себе затишну домівку миші та щурі, і ні про який гарний санітариний стан, як то заявляла в своєму листі пані Півоварова й не йшлося.
Зухвале небажання чиновників коритися законодавству України дало цілком очікуваний результат – до вказаного часу приміщення, на вимогу його співвласників, звільнено не було.
Не обійшлося і без погроз та залякувань від директора КВЖРЕП №15, який переконував, що у разі непокори мешканців його вселенській волі йому доведеться «діяти інакше».
Довелося допомогти безпомічним працівникам КВЖРЕП.
Викликавши представників правоохоронних органів, продемонструвавши всі документи, як і повідомлялось в тексті звернення, громадяни були змушені зламати замок та звільнити кімнату від «майна КВЖРЕП».
Адже замисліться лише над одним питання: чи наділяли ми як співвласники всього неподільного майна будинку когось (в даному випадку КВЖРЕП) правом розпоряджатись нашим майном, обслуговувати його та ще й виставляти нам за це рахунки на оплату своїх сумнівних послуг?
