Як житомирському поету знайти спонсора. Думка Шнайдера

Спеціаліст по поетичному світу Житомира В’ячеслав Шнайдер упорядкував книгу “Вибрана любовна лірика поетів Житомира від Бориса Тена до наших днів”.

Книгу він подарує житомирянам безкоштовно, бо немає спонсора.

Любовні вірші можна буде почитати на сайті Репортер Житомира.

Шнайдер багато років в Житомирі проводить літературні вечори.

В Житомирі маса хорошої любовної поезії. Борис Тен, Валентин Грабовський, Михайло Сич, Михайло Клименко – представники житомирської поетичної школи. Є чимало талановитих сучасників.

Книга принесе велику насолоду читачам, оскільки любовна поезія дуже сприймається.

Щоб видати 1000 екземплярів, треба десь двадцять тисяч гривень.

Житомирський меценат має низький естетичний рівень. Зазвичай, він обирає другорядого автора.

Хто спонсорував Юрія Гудзя, Володимира Даниленка, авторів, визнаних всією Україною? Ніхто. Вони непрактичні. Справжні таланти.

Щоб домовитися зі спонсором, треба не стільки творчих, скільки практичних здібностей.

Крім того, те, що ти пишеш, має бути на рівні художнього смаку спонсора.

Спонсори не дурніші за поетів, вони мають практичний інтелект, але смак серед них – рідкість. Як правило, досить примітивне мистецтво сприймають вони.

Меценатам перед тим як спонсорувати когось, варто б “навести справки” в спеціалістів – де золото, де мідь, а де фальшиві монети.

Факт той, що в Житомирі не спонсуються першокласні художники, такі як Микола Бутковський, Галина Косянчук, Світлана Зелена, інші.

Спонсор орієнтується на свій простуватий смак.

В тому, що спонсор, депутат, має примітивний смак, нічого дивного немає. Він займається своїми справами, він дуже багато чого в них розуміє. Це все одно, якби поет займався бізнесом, або політикою.

Спонсор має бути по-справжньому скромним, розуміти, усвідомлювати свою обмеженість. Будь-яка людина обмежена. Там де людині треба – вона звертається до “посвячених”.

Житомирські меморіальні дошки, встановлені останніми роками, викликають жах серед житомирських художників, мистецтвознавців. Але ніхто не звертається до людей зі смаком. Все вирішують гроші, які “роблять мене спецом”.