“До Вас звертається колишній директор Пенізевицького кар’єроуправління (раніше Пенізевицький щебзавод №6) Державного підприємства «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України» (далі ДП «УПП УЗ»), ветеран праці, (стаж 46 років), ветеран підприємства (стаж 39 років), нагороджений знаком «Почесному залізничнику» (1998 р.) та Почесною Грамотою КабМіну України, Єщенко Іван Сергійович.
Колишнім директором я став з 24 травня 2012 року, так як я був звільнений з роботи згідно п. 1 ст. 41 КЗпПУ. Звільнення було здійснене колишнім керівником ДП «УПП УЗ» Павловським Є.А. з грубим порушенням КЗпП України.
З приводу незаконного мого звільнення, я на протязі 3-х років зазнав моральних та матеріальних страждань, принижена моя людська гідність та ділова репутація, як керівника підприємства, зазнав вимушених змін у своєму житті, в результаті упередженого ставлення до мене, також постраждала моя родина. По-суті «витерли ноги об мене і викинули з підприємства, як непотріб» (вибачте за грубість).
У зв’язку з цим в червні місяці 2012 р. я звернувся до суду з позовною заявою про поновлення мене на роботі. Суди з цього приводу відбуваються по даний час і законне рішення, я думаю, буде все таки прийняте на мою користь. Але враховуючи те, що сьогодні рішення приймають так звані «справедливі» суди, я вимушений також звернутись із заявою до теперішнього керівництва ДП «УПП УЗ», з приводу перевірки законності мого звільнення з роботи колишнім керівництвом ДП «УПП УЗ», з проханням провести службове розслідування за моєї участі та поновити мене на роботі. Заява на даний час розглядається і я чекаю відповідь. Я надіюсь, що буде прийняте законне і справедливе рішення по відношенню до мене.
Грубі порушення КЗпПУ та Трудового договору, які допущені колишнім керівником ДП «УПП УЗ» Павловським Є.А. при звільненні мене з роботи слідуючі :
1. порушено строк накладання дисциплінарного стягнення більше як 6 місяців,
ст. 148 КЗпПУ (стягнення накладено майже через 9 місяців);
2. не витребувано пояснення та не ознайомлено з наказом про звільнення під розписку,
ст. 149 КЗпПУ;
3. не враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну шкоду
(якої не було), а також мою попередню роботу та нагороди, ст. 149 КЗпПУ;
4. звільнення відбулося в період моєї тимчасової непрацездатності (знаходився на
лікарняному), ст. 40 КЗпПУ;
5. порушені умови моєї Додаткової угоди від 21.07.2010 р. №1 до Трудового договору
№30 від 30.12.2009 р. з ДП «УПП УЗ» п. 5.3 п.п. (б так, як мною підприємству не
нанесені збитки.
6. Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту, затвердженого
постановою КабМіну України №55 від 26.01.1993 р. п. п. 21-23
Свій трудовий шлях я розпочав в 1973 році на Пенізевицькому щебзаводі №6, де працював 6 років на посадах майстра, ст. маркшейдера. В 1979 році був призначений на посаду заступника директора з капітального будівництва та ремонту, де пропрацював 15 років і тимчасово виконував обов’язки головного інженера. В 1994 році призначений директором Пенізевицького щебзаводу №6, де пропрацював 18 років. Підприємство в той час знаходилося в дуже скрутному фінансовому стані, були відсутні трудова та виробничі дисципліни, часто порушувалась охорона праці. Загальний стаж роботи на рідному підприємстві становить 39 років. Чому рідному? Тому що більша половина мого життя пов’язана з цим підприємством.
На цьому підприємстві пропрацювали батько – 30 років, дружина – 35 років, працювали також доньки, одна – 11 років, друга – 9 років. Дружина, доньки вимушені були звільнитись із-за упередженого ставлення та переслідування теперішнім директором Шевчуком Ю.В. і головним інженером Заярним О.І., якого я прийняв на роботу та допоміг йому в кар’єрному рості і як бачу допустив помилку. Загальний стаж династії Єщенків на підприємстві – 125 років. Меншу доньку взагалі звільнено за прогули, які вона зробила з вини Шевчука Ю.В. і зараз також відбуваються «справедливі» суди.
Відпрацювавши на підприємстві більшу половину свого життя, я завжди намагався забезпечити його ритмічну роботу та прибутковість, не рахувався зі своїм особистим життям, відпочинком, адже працюючи на посаді директора на протязі 18 років я не використав 351 календарний день щорічної відпустки.
Сьогодні аналізуючи свій трудовий шлях, я можу з гордістю сказати, що пройдений він гідно.
Згадуючи 90-ті роки, коли я почав працювати директором, робочий день у мене розпочинався о 6-ій ранку і закінчувався опівночі. Адже це були роки, коли основною формою розрахунку був бартер, підприємства не мали обігових коштів,. Але і в таких умовах завод ритмічно працював, люди вчасно отримували заробітну плату, сплачувались податки до бюджету, підприємства залізниці своєчасно були забезпечені щебпродукцію. Крім цього, підприємство на ту пору утримувало ще комунальну сферу та соціальну інфраструктуру селища. Воно забезпечувалось теплом (одного вугілля на опалювальний період треба було придбати 2,5 тис. тн.), питною водою (
У 90-ті роки великих зусиль довелося докласти задля газифікації селища. Основний тягар з організації та фінансування з прокладання підвідного газопроводу від с. Федорівка до Гранітного ліг на плечі керівництва щебзаводу №6. Було газифіковано котельню біля школи, багатоквартирні будинки, де проживають працівники кар’єроуправління. До речі, з 1983 по 2000 роки для наших працівників було збудовано 4 багатоквартирні будинки для 87 сімей.
На початку 80-х років була збудована триповерхова будівля адміністративно-побутового корпусу (здана в експлуатацію з оцінкою відмінно), де й нині знаходиться адміністрація підприємства, гардероби, душові, пральня спецодягу та інші допоміжні приміщення для забезпечення нормальної роботи працівників підприємства. На той час такої в районі не було, до нас приїздили за досвідом. Також у виробничі підрозділи придбали холодильники, мікрохвильові печі та кулери для води. У 2005 році всі цехи були переведені на індивідуальне електричне опалення.
В середині 80-х років здійснено було й реконструкцію дробарно-сортувального цеху, завдяки чому його потужність зросла майже в два рази; заасфальтували технологічні дороги, виробничий майданчик; збудували бокси для стоянки автотранспорту, подібних в районі також не було. Оновився й автопарк підприємства, інша техніка та обладнання.
В 2011 році з керівництвом вищестоящої організації було погоджено проект плану модернізації технологічної лінії та придбання обладнання на суму 26 млн.140 тис. грн., в даний час це втілено в життя, придбаний новий бульдозер, автонавантажувачі, екскаватор-бутобой, автомобілі самоскиди. Нажаль на даний час придбане обладнання знаходиться із-за безконтрольності керівництва підприємства в занедбаному та несправному стані.
За час моєї роботи на щебзаводі почали розробку нового кар’єру з видобутку гранітів, який діє і нині. Але нажаль сьогодні з його розвитком та розробкою багато проблем…….
На виконання доручень районної влади, за погодженням з вищестоящою організацією, нашим підприємством, на умовах дольової участі було збудовано приміщення Гранітненської селищної ради та сільської ради в с. Українка. Допомагали ми будувати школи в с. Морозівка та с. Малинівка, районну лікарню, очисні споруди для м. Малин, навчальний корпус та гуртожиток ПТУ-36, ресторан «Ірша» та побут комбінат. Брали участь у будівництві меморіалу Героям Малинського підпілля та пам’ятника жертвам голодомору та репресій.
Збудували спортзал в місцевій школі та футбольне поле, і хоч воно не відповідало нормативним вимогам, але футбольна команда «Граніт» успішно захищала честь не тільки підприємства, а й селища та району на обласному рівні. В продовж 6 років вона постійно займала призові місця у чемпіонаті області та була володарем кубка Житомирської області, неодноразово вигравала кубки району. Всі вони – понад 20 – довгі роки зберігалися в моєму службовому кабінеті на видному місці, а зараз як непотріб, за вказівкою директора Шевчука Ю.В., разом з численними грамотами та дипломами знаходяться невідомо де.
Хоча, звісно, не лише футбольними перемогами славився наш завод. Не раз керівництво району нагороджувало колектив підприємства почесними грамотами та дипломами за вагомий вклад у розвиток району та виконання виробничих показників. Неодноразово очолюваний мною колектив виходив переможцем галузевих змагань серед підприємств залізничного транспорту України, нагороджувався Перехідним прапором, Почесними дипломами.
Мої нагороди, як директора :
1. В 1998 році – нагороджено Знаком «Почесному залізничнику».
2. В 2010 році колектив кар’єроуправління став переможцем галузевого змагання серед
підприємств підпорядкування «Укрзалізниці».
3. В 2008 році – нагороджено Почесною Грамотою Кабінету Міністрів
України, Знаком «Залізнична Слава» ІІІ ступеня.
4. В 2009 році – Почесною грамотою ДП «УПП УЗ».
5. В 2010 році – Дипломом Житомирської обласної державної адміністрації «Середній
бізнес – кращий керівник року», а також Золотою медаллю «За трудові заслуги»
Торгово-промислової палати України.
6. В 2011 році – Знаком «Залізнична Слава» ІІ ступеня та дипломом за ІІ місце в
обласному конкурсі «Кращий підприємець року» в номінації «Сумлінний платник
податків.
У березні 2011 р., коли на ДП «УПП УЗ» зняли з посади принципового, вимогливого та досвідченого керівника Рудковського Д.О., під керівництвом якого чистий прибуток на той час був до 40 млн. грн., а потім призначили випадкову, не фахову людину Павловського Є.А. (регіонала), якого у 2014 р. було звільнено і який залишив по ДП «УПП УЗ» до 300 млн. збитків. У квітні 2014 р. на посаду керівника ДП «УПП УЗ» знову призначено Рудковського Д.О. Отримавши такі збитки, фінансовий стан ДП «УПП УЗ» зараз дуже тяжкий, а це в свою чергу негативно позначається на фінансуванні кар’єроуправлінь.
У квітні місяці 2011 р. протизаконно було додатково введено ще одну посаду заступника директора кар’єроуправління, на яку було прийнято Шевчука Ю.В. (регіонала). Потім всім стало зрозуміло, що це «Смотрящий», в обов’язки якого було бігати по підприємству розмовляти з працівниками і збирати різні компромати на мене та ще на тих осіб, які його цікавили. Бо інших причин щоб звільнити мене не було. Підприємство з 2007 року, як перейшло до ДП «УПП УЗ» (до цього часу входило до служби колії ПЗЗ) продовжувало працювати з прибутковим результатом, постійно виконувало економічні та виробничо-фінансові показники і неодноразово виходило переможцем серед кар’єроуправлінь, які входили до складу ДП «УПП УЗ», було одним з кращих.
Зрозумівши що ніяких підстав для мого звільнення, віддавши більшу половину свого життя, 39 років цьому підприємству, не знайти, почали чинити моральний тиск, мотивуючи це, що я не підтримую владу Януковича, викликали в Управління і змушували писати заяву на звільнення за власним бажанням, а далі почали йти відкриті погрози аж до фізичного знищення. Через що погіршилось моє здоров’я і я потрапив у лікарню на стаціонарне лікування.
А в травні 2012 року, в зв’язку з моїм незаконним звільненням, Шевчука Ю.В. було призначено директором, людину, яка раніше працювала за фахом «Початкове військове навчання і фізичне виховання», а останнім часом керівником приватних фірм, зареєстрованих в м. Новограді-Волинському. До чого це?
Якщо взяти деякі фінансово-економічні показники, то за останні роки, 2007-2011 р.р. (6 місяців), кар’єроуправління під моїм керівництвом отримало до 16 млн. грн. чистого прибутку. В середньому 3 млн. 555 тис. грн. в рік. Під керівництвом Шевчука Ю.В. з 2011 р. (ІV кв.) по 2014 р. (І-ше півріччя) підприємство отримало чистого прибутку всього 3 млн.185 тис. грн., в середньому 1 млн. 061 тис. грн. в рік. Зменшення чистого прибутку складає 2 млн.124 тис. грн. в рік. Це відбулося із-за того, що на підприємстві відсутні трудова та виробнича дисципліни, порушується охорона праці, відсутня належна фахова компетентність керівника Шевчука, розділення ним трудового колективу на «угодних і неугодних», а також не забуваючи при цьому про прибутки власної кишені.
Доведений план з виробництва щебеневої продукції виконувався з великою потугою, а ось вже третій місяць план взагалі не виконується, а відтак відсутня преміальна оплата та зменшилась заробітна плата, а керівництво кар’єроуправління своїм працівникам пояснює, що її зменшення відбулося з вини начальника виробничо-планового відділу ДП «УПП УЗ» Систренської О.К., але це не відповідає дійсності. Все обладнання із-за відсутності своєчасного проведення технічного обслуговування вкрай зношується, а також відсутня фахова компетентність головних спеціалістів. Керівник Шевчук Ю.В. зі своїми підлеглими головними спеціалістами не роблять нічого для нормальної роботи заводу, натомість дуже вдало займаються своїми особистими питаннями власного будівництва за кошти підприємства, складається враження що ці люди дотискають останні соки з кар’єроуправління для власних потреб, а потім хоч трава не рости. Вони також доводять до працівників підприємства те, що керівництво ДП «УПП УЗ» ставиться до них упереджено і від цього мала заробітна плата.
Постає питання, якщо мала заробітна плата, то за які кошти працюючі на державному підприємстві та не маючі іншого доходу можна було в 2013 р. придбати начальником гірничого цеху Бойком Л.В. начальником ВТВ Матющенком А.А., начальником вантажної дільниці Коваленком В.В., головним інженером Заярним О.І., директором Шевчуком Ю.В. по ДРУГОМУ! автомобілю-іномарці («Шкода», «Опель», «Чері», Джип КІА «Спортач», «Джип Лендровер»). Сам Шевчук Ю.В. веде інтенсивно для себе з розмахом будівництво шикарного котеджу з господарськими будівлями (Межигір’я Шевчука в с. Федорівка). Використовує при цьому своє службове становище і залучає на будівництво в робочий час механізми та працівників кар’єроуправління.
Профком, який очолює Матющенко А.А. і у квітні місяці 2014 р. обирався з усіма можливими порушеннями, навіть без кворуму у списках присутніх працівників, підписи підробляли наближені до директора Шевчука Ю.В.
Присутнє розкрадання щебпродукції та іншого державного майна.
Як приклад 28.02.2014 р. з території кар’єроуправління посадовими особами були викрадені старопридатні запасні частини від гірничого та автотранспортного обладнання, орієнтовна сума до 300 тис. грн. та були здані як металобрухт. І лише 19.07.2014 р. цей факт Малинським МВ УМВС України в Житомирській області внесено до ЄРДР за №1201406008000541 за ознаками складу злочину передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України. В даний час триває досудове розслідування.
Очевидно, що Шевчук Ю.В. часто плутає управління державним підприємством з приватним?
Про порядність директора Шевчука Ю.В. свідчить і те, що за його вказівкою підчас моєї хвороби з надуманих причин були виламані двері мого службового кабінету, замінені справні замки та зламано сейф, хоча ключі я залишив дружині, про що йому було відомо. На мою думку це було зроблено для того, щоб знайти проти мене компромат, щоб можна було звільнити мене у будь-який спосіб. Що фактично і зроблено.
На підприємстві продовжуються переслідування та залякування зі сторони директора Шевчука Ю.В. та головного інженера Заярного О.І. «інакомислячих» працівників.
У січні 2012 р. з посади начальника ДСЦ був звільнений Халепа М.В., який протягом шести місяців судився з адміністрацією про поновлення його на посаді і 23 липня 2012 р. рішенням Апеляційного суду таки був поновлений. За «вимушений прогул» йому виплачено до 40 тис. грн. заробітної плати за рахунок підприємства., а згідно законодавства, заподіяну шкоду підприємству повинні відшкодовувати винні посадові особи, але це не було зроблено. До речі, поновлений на роботі Халепа М.В. вимушений був таки звільнитись з роботи, оскільки
неможливо було далі працювати із-за дуже упередженого ставлення директора Шевчука Ю.В. до нього.
Старшого інспектора з кадрів Вальорко Т.С., яка була головою профспілкової організації кар’єроуправління спіткала така ж участь, вона постійно викликалась у кабінет директора і ставились ультиматуми, або пиши заяву на звільнення за власним бажанням, або ж будеш звільнена, пояснюючи, що він їй недовіряє і що працювати з нею не буде ( в чому полягає недовіра не пояснювалось), але вона не піддавалась і продовжувала й надалі виконувати свої обов’язки. Залякували й тим, що зберуть підписи у працівників кар’єроуправління за її відставку, але розуміючи що ця авантюра не вдасться залишили дану ідею і придумали нову.
З усіма можливими порушеннями провели атестацію керівників та спеціалістів для того, щоб не атестувати неугодних, які ще тримались на своїх робочих місцях. В цей список входили всі ті хто ще не піддався на умови звільнення за власним бажанням і звичайно неугодні не були атестовані ( бо так хотілось пану Шевчуку) до того ж списку належала й Вальорко Т.С. щоб шантажувати її далі, або здаєш повноваження, або звільню, як таку що не пройшла атестацію. Весь цей тиск щодо неї чинився у той час коли тяжко хворів її, на даний час вже покійний, чоловік.
В лютому 2013 року Шевчук Ю.В. в черговий раз запросив її до кабінету і запропонував здати повноваження голови профкому тоді він до не буде пред’являти ніяких претензій. Будучи в емоційно тяжкому стані після хвороби та смерті чоловіка, вона вирішила повірити цій людині, і щоб спокійно продовжити працювати за основною посадою старшим інспектором з кадрів і не залишитись зовсім без роботи, написала заяву на складання повноважень голови профкому як того хотів Шевчук.
Вирішивши повірити цій людині, думаючи що дійсно утиск закінчиться, вона дуже помилилась, це було тільки нетривале послаблення.
18 березня 2014 року Шевчук Ю.В. викликав її знову у свій кабінет дав папір і ручку і сказав писати заяву на звільнення за згодою сторін та пригрозив, що робити вона тут не буде.. На прохання пояснити чим це мотивовано, відповіді не отримала.
Крок до її звільнення було зроблено 20 березня 2014 року наказом № 6 її було притягнуто до дисциплінарної відповідальності – оголошено догану . Але після її звернення до об’єднаної профспілки залізничників і транспортних будівельників цю догану було знято, як таку що безпідставно оголошена.
Безпідставно звільнились від тиску та переслідувань: головний інженер Халепа В.П., начальник ВТВ Євдокименко В.В., економіст Прокопчук А.Б., нормувальник Гарбарчук Л.М., бухгалтер Кондратенко О.Ф., інженер ВМТЗ Крента М.В., лаборанти Ковальчук Ю.І., Євдокименко Т.Я., контрольний майстер Єщенко Н.Я., начальник РТЦ Павицький В.М., начальник РТЦ Михайленко О.С., начальник РТЦ Гордієнко О.М., начальник ДСЦ Халепа М.В., інженер ІІ-ї к. Єщенко І.І., працівник навантажувально-розвантажувальної дільниці Макаренко В.П., токар Виговський В.С., охоронці Зборовський В.А., Войтенко О.В., головний механік Філоненко В.П., начальник ДСЦ Кириленко О.В., неодноразово вимагає написати заяви на звільнення від ст. інспектора з кадрів Вальорко Т.С., заступника директора Євдокименка В.П., люкових навантажувально-розвантажувальної дільниці Макаренка Ю.Ю., Юрченка С.І., майстра гірничого цеху Гарбарчука С.М. Всього 27 чоловік.
На місця звільнених спеціалістів були прийняті:
– двоє дітей Шевчука (донька інженером відділу постачання та збуту, син інженером з організації та нормування праці), його племінники і хрещеники всі з м. Новоград-Волинського, а також куми нового головного інженера Заярного О.І., водієм Шевчука працює зять його секретар-друкарки Обремської С.І. та були прийняті на посади економіста двоє її дочок;
– бухгалтер Ямчинський О.В. та товарознавець Мамченков О.О., які являються ріднею Шевчука вже майже рік проживають у кімнатах приміщення побутового корпусу кар’єроуправління як в готелі, тільки що за кошти підприємства, тому що комунальними послугами та електроенергією користуються за рахунок підприємства, до того ж по сусідству знаходяться кабінети відділів та служб кар’єроуправління. До речі проживаючі в будівлі корпусу, вони часто грубо порушують громадський порядок, поводять себе дуже свавільно. В приміщенні будівлі старої контори безоплатно проживають сторонні будівельники, які будують котедж для Шевчука Ю.В.
Яке моральне право має Шевчук Ю.В., випадкова на підприємстві людина, у такий спосіб вирішувати подальшу долю ветеранів праці і підприємства та інших працівників?
Головний інженер Заярний О.І., за віком дуже молода людина, поводить себе по відношенню до підлеглих дуже грубо, в цеха підприємства з’являвся в нетверезому стані, при цьому даючи вказівки підлеглим. А також часто виходив на роботу з великого похмілля («будуна»), із алкогольним запахом (є підтверджуючі факти).
Як приклад, із-за такої грубої його поведінки, 29.05.2012 р. лаборант фізико-механічних випробовувань Євдокименко Т.Я. потрапила в залізничну лікарню м. Коростень на стаціонарне лікування. З цього приводу вона звернулась із заявою до Малинського МВ УМВС України. 12.06.2012 р. за №6825 за підписом начальника Старовойта М.В. надійшла відповідь, що із Заярним О.І. проведено профілактичну бесіду та винесено офіційне попередження про недопущення антигромадської поведінки.
Під – час мобілізації, яка проходила в країні, наш «герой» Шевчук Ю.В. проявляв велику увагу та «вболівав» за те, щоб як найменше працівників кар’єроуправління були призвані на службу (підтверджуючі факти є). Коли прийшли представники райвійськкомату та селищної ради, Шевчук Ю.В. із Заярним О.І. (обидва регіонали) відмовились приймати повістки для робітників, які викликались у райвійськкомат, а ст. інспектора з кадрів Вальорко Т.С. було викликано в кабінет і наказано тримати язик за зубами і не надавати ніякої інформації про військовозобов’язаних працівників, було сказано я все зроблю щоб наші хлопці не йшли на війну воювати з Українцями. Ця людина, як і всі регіонали, досі не визнає, що наші хлопці в зоні АТО боронять нашу державність, для таких як Шевчук і його свити (молоді регіони) у нас громадянська війна і російські війська, яких направляє Путін, тут нідочого. Як може керувати колективом людина – керівник з сепаратиськими поглядами до того ж військовозобов’язаний офіцер запасу, які патріотичні почуття він може виховувати до країни в якій живе і яка зараз знаходиться у стані війни.
Але що можна говорити про людину, яка в часи майдану, коли там гинули патріоти України, відправляла заводські автосамоскиди на пересипку траси Київ-Чоп, щоб із Західних регіонів України не змогла під’їхати допомога людям на майдані, по іншому як бидло цих людей він не називав, в то й же час заводським автобусом везли (своє бидло) в м. Київ на підтримку антимайдану.
Вся його молода команда – його син, племінники, хрещеники, його особистий водій, головні спеціалісти, начальники цехів є всі військовозобов’язані запасу, але він дійсно зробив усе щоб саме вони не були мобілізовані, бо з числа наших робітників воюють у АТО 6 чоловік.
Навіть збирання коштів на допомогу бійцям АТО, яке ініційоване керівником ДП «УПП УЗ» Рудковським Д.О., було організоване на підприємстві тільки після неодноразового нагадування Шевчуку Ю.В. з ДП «УПП УЗ», а працівників кар’єроуправління пан керівник навіть не зібрали і не дали відкриту оцінку подіям, які відбуваються в Україні. Взагалі на кар’єроуправлінні, за три роки правління Шевчука, колектив збирали два рази, один раз через наполегливість голови профкому Вальорко Т. С., що треба провести збори за результатами роботи 2011 року та пролонгацією Колективного договору на 2012 рік. і у квітні 2014 року для фіктивного обрання Матющенка головою ПК, стаж роботи якого на підприємстві до обрання був трохи більше одного року.
На підприємстві грубо порушується Закон України «Про звернення громадян», зокрема ст. 13 цього Закону «Діловодство щодо звернень громадян» та інші. Секретарем-друкаркою Обремською С.І. не реєструються письмові звернення, особливо від «неугодних». Шевчуку Ю.В. потрібно нагадати, що за стан діловодства за зверненнями громадян відповідають керівники та не путати методи керівництва власним бізнесом та державним підприємством. На кар’єроуправлінні є багато нагальних проблем, котрі необхідно терміново вирішувати, щоб покращити ситуацію, а не займатися чистками кадрів.
Перелік такої «адміністративної» діяльності з грубими порушеннями можна ще продовжувати. І взагалі, за час роботи керівником підприємства до Шевчука Ю.В. дуже багато запитань, на які нажаль, поки немає відповіді, але з часом всеодно потрібно буде давати відповідь за свої вчинки.
Передбачаючи моє поновлення на роботі, Шевчук Ю.В. та його покірна «свита», на чолі з секретарем-друкаркою Обремською С.І.,серед працівників кар’єроуправління розгорнули проти мене війну, мотивуючи це тим, що якщо я вийду на роботу то відразу відбудуться скорочення працівників і буду зводити рахунки з «неугодними», але я не Шевчук і не Заярний. Виливають на мене різний бруд та збирають наклепи, говорять різну неправду, побоюючись, що в разі поновлення мене на роботі, я обов’язково викрию всі їх корупційні схеми.
Знаючи ситуацію, яка складається на підприємстві, будучи його ветераном, я не можу залишатися байдужим до його подальшої долі та до долі раніше згуртованого трудового колективу. Тому викладаю цю ситуацію, яка склалася на підприємстві, для публічного ознайомлення, адже в подальшому потрібно її змінити на краще та припинити цей безлад, а безлад відомо до чого призводить.
Просимо провести перевірку контролюючими та правоохоронними органами фінансово-господарську діяльність підприємства, оскільки перевіряти є що……., хоча «перевірки» вже відбувалися, настав час в цьому всьому злочинному безладі розібратися і поставити крапку над і, а також для якісної і об’єктивної перевірки залучити потрібних підписантів.
Листи для ознайомлення та прийняття відповідних мір також направлені:
1. Міністерству інфраструктури;
2. Генеральному директору «Укрзалізниця»;
3. Начальнику ДП «УПП УЗ»;
4. Голові профспілки залізничників і транспортних будівельників України;
5. Генеральну прокуратуру та інші правоохоронні і контролюючі органи України;
6. Антикорупційний комітет;
7. В обласну та районну влади;
8. Телебачення та інші засоби масової інформації.”
З повагою,
Колишній директор, ветеран праці,
«Почесний залізничник», ветеран
підприємства (стаж роботи на ньому 39 років) Єщенко І.С.
Ст. інспектор з кадрів, колишній голова профкому
кар’єроуправління, ветеран підприємства
(стаж роботи на ньому 27 років) Вальорко Т.С.
Колишній головний інженер, ветеран праці,
«Почесний працівник транспорту України»
ветеран підприємства (стаж роботи на ньому 35 років) Халепа В.П.
Колишній економіст І-ї кат.,
ветеран праці, ветеран підприємства (стаж роботи
на ньому 31 рік) Прокопчук А.Б.
Електрогазозварник (стаж роботи 28 років) Макаренко Ю. М.
Та інші підписанти…….
Оригінал підписів даного звернення є в наявності.