​Волинська трагедія і спроба посварити українців з поляками

Українсько-польські відносини, попри однозначну підтримку Варшавою Києва у конфлікті з Росією, на даний час опинилися у складному становищі. Проблема полягає у невирішених історичних суперечностях, до яких Польща вже давно сформувала однозначне ставлення.

Йдеться про трагічні події на Волині у середині 40-х років минулого століття. Польща рішенням свого парламенту тепер називає їх геноцидом. Польська історіографія одностайна у тому, що УПА скоювала злочини проти поляків, а Армія Крайова не займалася етнічними чистками українського населення на Волині. Гостроти оцінкам історичних подій додають польські політики та митці. 

На початку лютого один з найвпливовіших польських політиків, лідер партії «Право і справедливість» Ярослав Качиньський заявив, що постать Бандери завадить євроінтеграції України, та й узагалі, майбутнє українсько-польських відносин «під питанням» через «культ людей, які скоїли геноцид проти поляків». Ще раніше, у вересні 2016 року, на широкі екрани у Польщі вийшов скандальний фільм «Волинь» Войцеха Смаржовського. У стрічці воїни УПА постають головорізами, які знищують жінок і дітей. При цьому картина обходить увагою злочини поляків з Армії Кройової, скоєні проти українців. 

Напруження в українсько-польські відносини також вносять ряд провокацій, що відбулися на території обох країн. Варто згадати плюндрування польських пам’яток у Львові, Биківні, Гуті Пеняцькій, обстріл Генерального консульства Республіки Польща в м.Луцьку, побиття українських студентів та заробітчан , а також руйнування українських могил в Польщі. На думку польських та українських експертів у цих випадках багато що вказує на спільний корінь. Є численні непрямі докази, що це є справою рук одних і тих самих виконавців. Ці виконавці залишили певні сліди, що ведуть до російських спецслужб, які діють чи безпосередньо, чи через своїх людей в Україні та Польщі. 

Зокрема, на думку польського історика, віце-директора державного Центру польсько-російського діалогу та порозуміння, політичного аналітика Лукаша Адамського: Москва не може покращити російсько-польські відносини, тому почала псувати польсько-українські. В свою чергу, відомий польський історик Єжи Таргальський в ефірі «Польського радіо» заявив: «Поляки повинні підтримувати Україну, але очевидно цього не робитимуть. Операція Путіна і агентури Путіна в Польщі, чиєю метою було скерування Польщі проти України зазнає успіху, бо антиукраїнська пропаганда, спрямована до національних і маргінальних середовищ, зустрілася з таким широким відгуком у більшості суспільства, що боротьба з так званим banderyzmem, осудженням українців і ескалацією вимог стали предметом торгів у боротьбі за підтримку виборців. І ці торги перекреслюють співпрацю. Українці так само не хочуть, щоб ми вибирали їм героїв, як ми не хочемо, щоб нам вибирали їх німці чи росіяни. Очевидно можна з цього знайти вихід, здійснивши часове розмежування, але поляки на таке не здатні. Більшість поляків гратимуть в російському театрі маріонеток, будучи задоволені, що можуть осуджувати українців. А це стратегічна мета Росії, щоб усі народи регіону воювали між собою, демонструючи свою нездатність до співпраці. Регіоном мусить правити Росія як за комунізму, тоді є спокій і стабілізація». На думку зазначеного історика, Польща зробила стратегічну помилку, визнавши лише жертв УПА. Експерт нагадав, що НКВС значно більше знищив поляків, але політики чомусь вирішили, що трагедія на Волині «перекриває» ті жертви. Історик вважає, що політики дарма почали займатися питанням історії, оскільки це не їхнє завдання. 

Думку Є.Таргальського також підтримує відомий польський журналіст Вітольд Шабловський, який займається дослідженням цієї теми та вважає, що Волинська трагедія не має ставати політичною темою. Волинська трагедія — це обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені Українською повстанською армією та польською армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту, та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині. 

На думку українських та деяких польських істориків, польській стороні необхідно утриматися від нерозважливих заяв з приводу минулого, які можуть бути використані третіми силами для загострення польсько-українських відносин та пропагування ними автономістських та сепаратистських поглядів в середовищі польської етнічної меншини. Крім того, потрібно наголосити на тому, що Україна з 1991 року є незалежною, цілісною, недоторканною державою і будь-які намагання використати польську меншину регіону для розхитування ситуації в середині країни та пропагування автономістських ідей на території держави суперечать Конституції України та можуть тягнути за собою адміністративну та кримінальну відповідальність. 

Костянтин Суський