Розпад Радянського Союзу був найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття”, – саме так Президент Росії Володимир Путін сприймає цю подію. Тому для відновлення своєї імперської слави Кремль вдається до різноманітних форм економічного та політичного тиску, пропаганди та маніпуляцій.
Щоб проаналізувати особливості російської пропаганди та методи її поширення, ми відвідали три країни. За допомогою місцевих аналітиків та медіа-експертів ми спробували визначити спільні та відмінні риси кремлівських меседжів в Грузії, Молдові та Україні.
- створити конфлікти та гарячі точки, щоб розділити країну – це найкращий спосіб впливати та маніпулювати громадською думкою;
- змінити політичний курс, щоб країна відмовилася від прозахідного шляху розвитку та знов потрапила під вплив Росії, а до влади прийшов проросійський уряд;
- поширити серед виборців антизахідні настрої, підкреслюючи спільну з Росією історію, віру та цінності.
Наголошуючи на спільному минулому, релігії, традиціях та цінностях, Кремль намагається відновити втрачений вплив на пострадянському просторі. Тому країнам цього регіону варто докладати якнайбільших зусиль для боротьби з російською пропагандою.
Серед основних методів Кремля – розділення країни. Дотримуючись такої політики, Росія вдається до підбурювання конфліктів або вв’язується у повномасштабну війну. Потім Кремль називає цю війну, яку сам розпочав, операцією зі звільнення народів. Мовляв, нації використовують своє право на самовизначення. Грузія, Україна та Молдова – показові приклади того, як Кремль досягає своїх цілей. В останні десятиліття протистояння пропаганді та агресії Росії стало одним з головних викликів для цих трьох пострадянських країн.
Тамар Кінцурашвілі, виконавчий директор «Фонду розвитку медіа», Грузія:
“В цілому, по відношенню до кожної країни вони схильні залякувати. Тобто, якщо країна буде протистояти Росії, захищатиме свій суверенітет та незалежність або просто демонструватиме почуття гідності, то Росія може втягнути її у війну. Якщо країна буде рухатись у напрямку Заходу, то також може розпочатися війна. Звичайно, люди не хочуть війни. Тому Кремль маніпулює почуттями людей, сіючи страх, що з одного боку, ми втратимо свою ідентичність, а з іншого боку, наприклад, якщо ми будемо протестувати, Росія може знову вторгнутися до нас і розпочати війну.”
Тамар Кінцурашвілі
Наприклад, в Грузії представники етнічних націоналістичних організацій відкрито заявляють про своє прихильне ставлення до Росії. Вони регулярно проводять публічні демонстрації і, поширюючи націоналістичні меседжі, намагаються збурювати етнічні конфлікти у суспільстві. Один із найбільш показових прикладів – націоналістична організація «Грузинський марш».
У регіонах також діють організації, які намагаються підбурювати сепаратизм. Одна з таких – «Самегрело», що діє в регіоні з такою ж назвою, і яку фінансує Олександр Чачія, проросійський бізнесмен, близький до Володимира Путіна. До того ж, Олександр Чачія підтримує деякі ЗМІ, зокрема, газету «Грузія і світ» та інтернет-видання «Грузінформ», які пропагують проросійські та антизахідні настрої.
Згідно з дослідженням, фейсбук-сторінка “Політикано” також поширює прокремлівську ідеологію. Так само і газета «Асавал-Дасавалі», медіа-спілка «Об’єктиві» та «Алія Холдинг» – серед основних етнічних націоналістичних ЗМІ, які поширюють пропагандистські меседжі в Грузії.
Олександр Чачія
© Sputnik / Alexander Imedashvili
1 березня 2018 року так звані «представники інтелігенції» оприлюднили відкритий лист до дипломатичного корпусу та представництв міжнародних організацій в Грузії, в якому вони відкрито виступили проти вступу Грузії до НАТО.
“Прозахідна політика та прагнення приєднатися до військового альянсу НАТО ускладнили відносини Грузії з сусідньою Росією. Це спричинило втрату Грузією своєї територіальної цілісності, виникнення соціально-економічних проблем, уповільнення розвитку країни, зубожіння та зменшення населення до 4 мільйонів”, – написали в своєму листі «представники культури». “Грузини ніколи не зраджували воєнно-політичні та економічні інтереси держав-членів НАТО, однак цього не можна сказати про сам військовий альянс”, – йдеться у листі.
У 2017 році грузинські, українські, чеські та угорські медіа-експерти дослідили вплив Кремля на медійний простір своїх країн та опублікували спільний звіт – «Кремлівську доповідь». Згідно із нею, російські ЗМІ не відіграють ключової ролі у поширенні наративів Кремля серед громадян Грузії та України. Тут Кремль спирається на місцеві ЗМІ та отримує допомогу від груп чи осіб, які мають ділові та політичні зв’язки з Росією. Таким чином меседжі Кремля з’являються у контрольованих такими особами засобах масової інформації. В Україні це, наприклад, медіа, які належать Дмитру Фірташу та Сергію Курченку. В Грузії це медіа-організації “Об’єктиві” та “Асавал-Дасавалі”.
В Молдові ситуація дещо інша. Там російські телеканали мають безпосередній вплив на громадськість. Зокрема, протягом багатьох років значна частина місцевих телеканалів ретранслювала російські політичні та інформаційні програми. На думку аналітиків, це дало Кремлю потужний інструмент для маніпулювання настроями громадськості.
Петру Маковей
Петру Маковей, виконавчий директор Асоціації незалежної преси:
“Російські ЗМІ мають величезний вплив у Молдові. Причина цього полягає в тому, що заради заробітку власники молдовських телеканалів ретранслюють російські телевізійні програми. Вони стверджують, що борються з російською пропагандою, але насправді їхні заходи – суто косметичні”.
У березні 2014 року, після анексії Криму та ескалації конфлікту на Донбасі, Україна почала протистояти Росії в інформаційній війні. Саме з цієї причини в 2014 році в Україні було створено Міністерство інформаційної політики. Головна мета нового міністерства – це захист медіа-простору України від російської пропаганди.
Україна вжила й інші заходи протидії російській пропаганді. Зокрема, заборонили використання російських соціальних мереж, сервісів електронної пошти з доменом .ru та російської пошукової системи Яндекс. Під заборону також потрапили провідні російські телеканали (Перший канал, Росія 1, НТВ, ТНТ, РТР планета, Росія 24, RT та інші), фільми, телевізійні серіали, комерційні компанії, банки, російські авіалінії та благодійні організації. Десяткам представників російського шоу-бізнесу, військовослужбовцям та журналістам, які просувають ідеологію Кремля та загрожують суверенітету України, було заборонено в’їжджати до країни.
Влада Молдови також почала боротьбу з російською пропагандою. На початку цього року парламент Молдови ухвалив закон, поданий парламентською більшістю, який заборонив ретрансляцію російських новин та політичних програм у країні. Під час розгляду законопроект зустрів сильний опір з боку проросійського президента Молдови Ігоря Додона. Конституційний суд Молдови навіть тимчасово призупинив повноваження президента через його відмову підписати цей закон.
На жаль, у боротьбі з російською пропагандою владі Грузії поки що не вдалося зробити хоч-які ефективні кроки або розробити стратегічні зміни на законодавчому рівні.
Аналітики вважають, що уряду Грузії в даний час бракує інституційної послідовності та продуманої узгодженої стратегії, яка б принесла бажаний результат.
Торніке Шарашенідзе, експерт з міжнародних відносин:
«Грузинський уряд має одну дуже серйозну проблему: йому не вистачає інституційної послідовності. Наприклад, міністр написав якийсь план, а потім наступний міністр приходить, скасовує цей план, і пише свій власний і т. д. Немає інституційної послідовності. Колись уряду доведеться розробити добре продуману серйозну стратегію і слідувати їй. Коли до влади приходить хтось новий, він не повинен скасовувати стару стратегію і починати писати нову».
Торніке Шарашенідзе
У всіх трьох країнах саме церква (передовсім православна) – серед головних інструментів поширення російської пропаганди. Будучи одним з основних пропагандистських інструментів Кремля, ця установа сприяє поширенню хибного сприйняття Заходу та міфів про нього, транслюючи антизахідні меседжі та насаджуючи страх перед Заходом у суспільстві.
Зокрема в Україні та Грузії церква була особливо активною у той час, коли країни підписували угоди про асоціацію з Європою. Також Церква виявила активність, коли Грузія приймала закон про ліквідацію всіх форм дискримінації. Деякі представники православної церкви намагалися переконати громадськість нібито Захід вимагає легалізувати одностатеві шлюби в Грузії. Схожі ситуації мали місце в Україні і Молдові.
За словами аналітиків, православна церква відіграла вирішальну роль і у президентських виборах у Молдові 2016 року. Тоді представники православного духовенства були ефективно задіяні в президентській виборчій кампанії. Використовуючи різні методи для дискредитації прозахідного кандидата в президенти Майї Санду, церква підтримала проросійського кандидата Ігоря Додона. Зрештою, це дало бажаний результат, і виборці обрали прокремлівського кандидата президентом Молдови.
Ігор Додон
В України та Грузії політики ніколи відкрито не демонструють свою прихильність до політики Кремля. Однак вони часто відвідують Москву, зустрічаються з високопосадовцями, включно з російським президентом, і розглядають прямий діалог з Кремлем як єдиний шлях вирішення конфліктів у своїх країнах. Зі стратегічної точки зору, це хибна політика, бо без міжнародного тиску країна, залишена віч-на-віч з Кремлем, ніяк не зможе вплинути на нього. Такі переговори приречені від самого початку, це все одно, що забити м’яч у свої ворота. Крім того, на думку експертів з міжнародних відносин, безпосередні перемовини з представниками окупованих регіонів, означатимуть визнання їх суб’єктами міжнародного права та знівелюють поняття окупації.
У політичному просторі Грузії є партії (включно з колишніми членами парламентської більшості), які намагаються пропагувати ідею нейтралітету та протистояти вступу країни до будь-якого союзу. Йдеться про партії «Картулі Дасі» та «Демократичний рух – Об’єднана Грузія».
Окрім стандартного підходу, Кремль має тактику і меседжі, створені окремо для кожної з країн, що відрізняє російську пропаганду в Грузії, Україні та Молдові. Підхід до країн різниться залежно від їхніх найгостріших та найболісніших проблем.
На думку аналітиків, в Україні це тема продовження війни, анексії Криму та зображення України як невдалої держави. Кремль намагається довести громадськості, що західні реформи не спрацювали і зробили країну ще більш корумпованою, що криваві протести 2013-2014 років були марними і що влада зрадила народ.
Грузинські, українські та молдовські аналітики вважають, що основна мета Кремля в регіоні – це відновити свій вплив, зупинити розвиток країн та утримати їх від зближення з ЄС. Ці прагнення Кремля є загрозою для суверенітету Грузії, України та Молдови.
